Хронічний панкреатит — складне багатопричинне захворювання, в основі якого лежать запальні та дегенеративні зміни, що призводять до фіброзу (розростання сполучної тканини) підшлункової залози. Воно характеризується больовим, диспепсичним і ендокринно-обмінним синдромами. Найхарактернішою ознакою хронічного панкреатиту є стійкість морфологічних змін у тканині залози після ліквідації етіологічного фактора. За клініко-морфологічним принципом виділяють латентний, рецидивуючий, псевдотуморозний, калькульозний, псевдокистозний, хронічний панкреатит.

У клінічній картині хронічного панкреатиту мають місце одночасно симптоми жовчнокам'яної хвороби і хронічного панкреатиту. Так, під час чергового приступу різкого болю у правому підребер'ї у таких хворих з'являється, оперізуючий біль в надчеревній ділянці або в лівому підребер'ї, Нудота, 8дуття живота, блювання. Останнє може повторюватися неодноразово і не поліпшує стану хворого. Біль при цій формі хронічного панкреатиту досить сильний, свердлячий, віддає у спину, ділянку серця, ліве плече. Він посилюється Після приймання жирної ЇЖІ, холодних чи гарячих страв.

Визначаючи коло факторів, що викликають порушення обміну речовин, я коротко зупинюся на основних ендокринних органах і виробляємих ними гормонів.
У здоровому організмі кожен гормон синтезується у відносно постійній кількості, хоча, безумовно, є деякі коливання їх концентрації в крові в залежності від віку, часу доби, сну або статі, активної діяльності або стану спокою.
Все це фізіологічні коливання рівня гормонально-активних речовин.
Досить тривалі і значні відхилення у змісті будь-якого гормону призводять до специфічного відхилення в обміні речовин, що рано чи пізно позначається і на самопочутті і на зовнішньому вигляді людини.

Особливості харчування людини можуть позначатися і на розвитку специфічних обмінних порушень у великих контингентів людей, які проживають у певних географічних. районах.
Залежність виникнення цих порушень від району проживання пояснюється певним змістом, а найчастіше - браком певного елемента в грунті, воді, харчових продуктах.
До захворювань цієї групи відноситься Ендемічний зоб, який лікарі розглядають як ендокринне захворювання.
Основною функцією щитовидної залози як ендокринного органа є синтез тиреоїдних гормонів.

Надниркові залози містяться у жировій тканині над верхнім полюсом обох нирок. Звідси і їх назва. Надниркові залози беруть участь у підтримуванні сталості внутрішнього середовища організму, регуляції вуглеводного, білкового і мінерального обмінів, діяльності нирок і серцево-судинної системи, процесів росту і стійкості організму в стані напруження. Роль цих залоз в організмі зумовлюється дією гормонів, які вони виробляють. З кори надниркових залоз виділено понад 40 різних речовин, так званих кортикостероїдів. Однак справжніми гормонами, здатними підтримувати життя тварин, позбавлених надниркових залоз, є гідрокортизон, кортикостерон і альдостерон. За своїм хімічним складом всі вони належать до групи стероїдних сполук.

При деяких захворюваннях ендокринних залоз медикаментозне лікування виявляється неефективним і доводиться вдаватися до оперативних втручань. Це насамперед пухлини ендокринних залоз — злоякісні та доброякісні. При пухлинах гіпофіза можуть розвиватися симптоми хвороби Іценка — Кушинга або акромегалії, симптоматика яких детально описана раніше. Проявом пухлин чи аденоми паращитовидних залоз е остеопороз (розм'якшення кісток), внаслідок якого трапляються переломи кісток, не пов'язані з фізичною травмою, падінням тощо. Клінічна картина при підвищеній функції паращитовидних залоз (гіперпаратиреоз) нагадує виразкову хворобу шлунка або приступи ниркової коліки.